Мета. Розширити знання учнів про рідне селище, його мешканців.
Розвивати творчі здібності учнів. Виховувати почуття патріотизму, поваги до
традицій, історії селища.
Добрий день вам, рідні,
В нашій світлій хаті.
Ми гостей найкращих
Раді зустрічати.
До нас в гості завітали
Люди добрі, щирі,
Привітаймо ж в добрий час
Гостей усмішкою й миром.
Ми дуже раді, люди добрі,
І вітаєм щиро Вас,
Всіх на свято дуже просить
Всі: Наш 4-й клас!
Пісня «
Зеленеє жито, зелене»
Щасливі ми, що народились і живемо у нашій
чудовій, багатій, мальовничій землі, на нашій славній Україні. Тут жили наші
батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не
були, скрізь чуєм поклик рідної землі.
Рідний край, Батьківщина! Які це прості і
разом з тим прекрасні слова. Велика, священна любов до Батьківщини жила, живе і
житиме в усіх чесних і щирих серцях.
Облітав журавель
Сто морів, сто земель
Облітав, обходив,
Ноги, крила натрудив.
Ми спитали журавля,
Де найкращая земля?
Журавель відповідає:
«Краще рідної – немає!»
В усіх людей одна святиня,
Куди не глянь, де не спитай,
Рідніша їм своя пустиня,
Аніж земний в чужині рай.
Їм красить все їх рідний край,
Нема без кореня рослини,
А нас, людей, без Батьківщини.
Є багато країн на землі,
В них – озера, річки і долини,
Є країни великі й малі,
Та найкраща завжди – Батьківщина.
В цілім світі кожен зна,
Є Батьківщина лиш одна,
І в нас вона одна-єдина –
Це наша славна Україна!
Україно рідна! Україно-мати!
Ми про тебе пісню хочем заспівати!
Пісня «Виростала я на
Україні»
(Виконують дівчата)
Запитав мене молодший братик:
« Що стоїть за словом Батьківщина?»
Я одразу не могла відповісти,
І сказала: « Може, це стежина,
Що біжить до нашого городу,
Може, то садочок понад гаєм,
Ті пісні, що співані народом,
Жайвір, що співа під небокраєм?
Може, то садочок пишний цвітом,
Чи криниця з чистою водою,
Поле, що так смачно пахне літом,
Чи стеблина, поєна росою?
Мабуть, Батьківщина – це сорочка
Вишита бабусеньки руками,
То дівчата, квітчані в віночки,
То світлиці, вбрані рушниками.
Дідусеві посивілі скроні,
Посмішка на маминих вустах,
Мозолисті татові долоні
І волошки сині у житах.
Знаєш, брате, мабуть, Батьківщина
То наша сім’я і наші близькі,
То земля, що зветься Україна,
То селище під назвою Залізці.»
На цій землі нас охрестили,
У купелі хрестом святим,
Животворящим захистили,
Щоб не влягали духом злим.
Тут все на світі неповторне,
Тут стільки ласки і тепла,
Ласкавим літеплом пригорне
Серету хвиля голуба.
В долині Серета – ріки,
Що живить Дністер славний,
Стоять Залізці, містечко,
Форпост вкраїнський, давній.
Намисто зелені лісів,
Мов рамка, Богом дана,
Оточує моє гніздо
Споконвіків, віддавна.
Дзеркальне плесо голубе
Здається, мов без краю,
Милує зір наш красень-став,
Розлився ген, до гаю.
Остап Хоміцький
Залізці – мальовниче містечко Зборівщини, у
1940-1963 роках – центр Залозецького району, розташоване на берегах річки
Серет. Населення – понад 3 тисячі жителів.
Пісня про Залізці (сл. П. Лежака)
Мої Залізці,
милий краю,
Заквітчаний блаватами й лозою,
Від берегів Серету, аж до неба краю,
Моя колиско, горда я тобою!
Мої Залізці – праотців земля,
Ти пам’яттю живеш козацьких герців,
Благословенна доле ти моя,
Моя святиня, крихто мого серця.
Мої Залізці – гладь очеретів.
Химерні взори тче над болотами,
Столітній замок, відгомін віків,
Сполохано принишк він над світами.
Мої Залізці, жити у віках
Синам і дочкам нашим працелюбним,
Земля в них сяє золотом в руках,
Котрим так щедре наше велелюддя.
Мої Залізці, в білопінь сади,
Старезні верби думу відтужили,
Спішу з джерел напитися води,
Де журавлі свій клекіт залишили.
Оксана
Фесик
Пісня «Стежечко моя»
(Виконують хлопці)
Перша писемна згадка про Залізці – 1483 рік.
На початку ХVІ століття король Сігізмунд І подарував
ці землі подільському воєводі Мартину Кам’янецькому, який серед непрохідних
плавнів спорудив унікальний замок.
Колись ти був твердинею міцною
За лозами в непрохіднім багні,
Стинав ворожі голови в двобою,
І сонце зустрічав в погідні дні.
Та йшли роки, несли вони з собою
Життя веселі і сумні пісні,
І ти старів, але щодня красою
Всіх чарував у рідній стороні.
Минулась слава і краса пропала,
Немов підкошена трава зів’яла,
У бур’янах, в розвалинах лежить,
Мов нежива, а ночі, дні минають,
Мовчать руїни і не знають,
Хто їх в легендах внукам воскресить.
А. Колач
У 1655 році Залозецький замок було зруйновано.
Гетьман Дмитро Вишневецький-Байда 1660 року відбудував, зміцнив фортецю, і
протягом 15 років стійко боронився від татарських чамбулів, героїчно відбив облогу
турецьких яничар паші Ібрагіма Шишмана.
На початку серпня 1675 року замок вдержався
завдяки … чорній курці. Вороги, бувши народом дуже забобонним, вірили у
ворожіння. Отже, перед наступом вирішили поворожити, і пустили в сторону замку
чорну курку – щоб передбачити результати бою. Та курка з криком повернулася до
господарів – це був поганий знак і вороги вирішили повернутись назад і не
починати облоги.
Земле рідна, добра моя мати,
Моя нене бідна, нещаслива,
Як вистраждала ти багато,
Як ворожа рать тебе ганьбила,
Скільки бід і горя пережила,
Скільки ти образ усім прощала,
І нарешті ти уже воскресла,
Із тяжких руїн на ноги встала,
То ж, цвіти, квітчайся буйним цвітом,
Проростай у корені глибокі,
І милуйся дивовижним світом,
І живи на довгі-довгі роки.
Петришин-Смосюк Г.
Пісня «Є на
світі одна Вкраїна»
У Залізцях живуть люди різного віку, різних
конфесій, політичних поглядів та соціальних груп, та всіх нас об’єднують дві речі
– любов до Бога і його
Пречистої Матері, та любов до нашого рідного краю.
Залозеччина – благословенна Господом земля,
яку він щедро обдарував. Серед безцінних Божих дарів – особлива опіка Божої
Богородиці.
Ще з прадавніх часів жителі нашого селища і
саме селище перебуває під Покровом Божої Матері – нашої Небесної Заступниці.
У 1740 році збудована церква Покрови Пресвятої
Богородиці на Нових Залізцях.
На Старих Залізцях збудована церква Святої
Трійці.
Є у нашому селищі костел Непорочного Зачаття
Діви Марії.
Також є капличка Божої Матері біля школи.
Стоять фігури Матінки Божої біля
автостанції і біля будинку культури, де колись стояла дерев’яна церква, яка
згоріла під час пожежі.
Колись у Залізцях церквиця була.
На Новому місті стояла вона.
У центрі містечка, в усіх на виду
Поставили люди святиню свою.
В погожую літнюю днину
В церквицю ускочив пожар,
В моменті усе зайнялося.
Ніхто не поліз у той жар.
Нараз з того полум’я й диму
Злетіла в повітря ікона одна,
І хоч рушники уже тліли,
Увись понеслася вона.
Летіла вона понад ставом,
Летіла, мов птиця яка,
На горбі у Ратищах впала,
І там засіяла вона.
Це Божая Мати з Ісусом
Цим людям з’явилась отак,
І люди поставили церкву,
На місці отім, на той знак.
Цей образ Марії з Ісусом
Донині у церкві висить,
І людям усім помагає,
Із вірою в серці все жить.
Недужих вона вздоровляє,
Священна ікона оця,
І різні, угоднії Богу
Вона сотворяє чуда.
Пісня «Через поле України ішла
Божа Мати»
Були часи, коли людям заборонялось ходити до
церкви, віруючих переслідувала влада, та після 70 років наруги і переслідувань
святині відкрились для людей.
Ламали бурі нам надії тихі,
Безбожник дзвони виривав з дзвіниць,
Здавалось, землю розчахнуло лихо,
Але злим силам теж прийшов кінець.
Ти чуєш, рідна ненько – Україно?
Лунають дзвони в рідній стороні,
На нас чекає дорога святиня.
Ідіть до церкви , старші і малі.
Пісня «В нашім селі на
горбочку».
(Виконують дівчата)
Загубився в думках, як в дрімучому лісі,
І відлуння не хоче озватись в імлі.
Щирим словом у серці своїм помолися
За героїв стражденних моєї землі.
І зібрались ми сьогодні, щоби не забути,
Хто боровсь за рідний край, усіх спом’янути,
Усіх тих героїв, що впали в бою,
За Вкраїни славу, її честь і волю.
Хто бачив ті гори, ті ріки й могили,
Де дідові кості у землю спочили,
Хто все це шанує і хто тут щасливий,
Той любить Вкраїну і є син правдивий.
В роки Великої Вітчизняної війни до Червоної
армії було мобілізовано 104 наших односельців, 55 з них не повернулись живими.
Окупанти вивезли на каторжні роботи до
Німеччини 150 хлопців і дівчат з Залозець.
У відділах української повстанської армії
брали участь більш як 20 вихідців із Залозець. Серед них був Володимир
Якубовський ( псевдо «Бондаренко») житель нашого селища, поет, художник, захисник
рідної землі.
В тридцять другу весну,
В розквіті таланту,
Геройськи загинув майор УПА,
Наш земляк славетний
Влодзьо Якубовський.
Перед ним схиляється Залозеччина.
Побратими вірні, вояки, громада
В подяку створили пам’ятник йому,
На землиці рідній, біля його хати,
В якій життя частку провів молоду.
Пісня «Гей, там, на
горі, Січ іде»
(Виконують хлопці)
Жителі нашого селища – люди працьовиті,
розумні. У нас в пошані завжди була школа. У різні часи вона була із польською
мовою навчання, і початкова, і народна, і семикласна. У 1979 році в нас
побудовано нову середню школу, ту, в якій ми навчаємось.
Рідна школо моя,
Ти
дорогу життя
У світи нам далекі відкрила,
Рідна школо моя, ти – як мати одна,
Нам даєш знань могутнії крила.
У своєму житті ми як діти малі
Пам’ятати про тебе все будем,
Ти у нас лиш одна,
Ти – криниця знання,
Яких ми нізащо не забудем.
І хай роки летять,
Як у вирій птахи,
Теплий спогад про школу прилине.
Рідна школо моя, ти, як мати, одна,
Одна – незабутня, бажана, єдина.
Пісня «Школа, рідна школа»
Невід’ємною частиною школи завжди є і була
бібліотека. Адже книга – основа всіх знань.
В центрі нашого села
Є бібліотека немала.
Можеш ти сюди прийти,
Все, що цікавить, віднайти.
Тут ми історію вивчаєм,
Про край рідний все ми знаєм,
А щоб поповнить знань запас
Є комп’ютери у нас.
Тут наші земляки
лишили добрий слід,
Тут зібрані предмети давніх літ,
Тут з нами й ти історію вивчай
У нашому музеї «Дивокрай».
Пісня «Бібліотека»
А ще у нашому селищі є будинок
культури, дитсадочок, музична школа, школа мистецтв, станція натуралістів і
будинок дитячої та юнацької творчості.
Земле залозецька, рідний отчий краю,
Де красу, як в тебе ще знайти я маю?
Тут пісні пташині і каштани в цвіті,
Тут чудова казка і взимі і вліті.
Пшениців покоси, сонечко у росах,
І ліси привітні щиро в гості просять.
Озеро сміється, в ньому зорі сяють,
Й дзвони щонеділі в церкву нас скликають.
Джерельце хлюпоче, щось сказати хоче,
Серце тут співає, лагідно тріпоче.
Залозецькі люди, хай добро в вас буде!
Хай козацьку славу рід наш не забуде!
Хай душа співає, як лиш тільки знає,
Хай віра у правду в вас не пропадає,
Хай вас окриляє віщий клич Шевченка,
І безсмертна слава друга «Бондаренка».
Та щоб пам’ятали, що ми в своїй хаті,
І щоб були горді за край наш багатий.
У житті про рід свій і дім не забудьте,
Будьте в Україні, дуже прошу, будьте!
Не летіть за щастям у чужі країни,
Бо більше немає в світі України!
Оксана Голинська
Пісня «Дерево роду»
Україно моя, я вклонюсь тобі,
І полям, і лісам, і ранковій зорі,
Ти мій біль, ти мій сум,
Ти мій рай на землі.
Україно моя! Я вклоняюсь тобі!
Не кличте мене в край далекий, чужий –
Я житиму лиш в Україні.
Хоч важко ,
то хрест мій, напевно , такий,
Не зникне він і на чужині.
Лиш в Україні цілюща вода,
Чисті й високі Карпатськії гори…
В ріднім краю горе ще не біда.
Тут рідна мова, ясніші зорі.
Не кличте мене, бо я не піду
Із вами в чужину, за синєє море, -
В рідній Вітчизні я щастя знайду.
А труднощі? Якось ми переборем!
Не звабить мене чужина, інший світ,
Я серце навіки віддала Вкраїні.
Такий мій сьогодні єдиний отвіт,
Така моя думка несхитна є нині.
О, краю мій милий, ти будеш щасливий,
Бо я у це вірю не тільки одна.
Візьмемось за руки, Тараса правнуки,
Співай же, моя сторона.
Пісня «Тече річка невеличка»
Боже, на небо линуть до тебе
Наші простенькі, дитячі слова,
Ми – твої діти, ми – твої квіти,
Ми – України надія жива.
Дай нам сміливість для думки і чину,
Вірність народу без міри й межі,
Боже, для нас збережи Україну,
Боже, для неї ти нас збережи.
Сповнені волі, просимо щиро,
Ласки для всіх у Святого Отця,
Щоб серце добре мужньо служило,
Вірним Вкраїні було до кінця.
Нехай вам Бог зішле здоров’я й сили,
Весна дарує молодості цвіт,
Щоб ви добро на цій землі творили
Й любили Україну з юних літ.
Пісня «А ми діти України»