Дитина
Я знаю, вранці зійде сонце,
Я впевнений, життя трива,
Загляне світло у моє віконце,
І що росте після дощу трава.
Дитина
Я знаю що весняний вітер віє,
І наді мною небо голубе,
Я знаю – і тому не смію
Забуть і не любить тебе.
Дитина
Земна весна, буяє черемшина,
Веселка радо сяє в небесах,
Калина, символ України,
Розквітне попід лісом і в садах.
Дитина
Я так люблю весняну пору року,
Коли в гаях співають солов’ї,
Коли береза пригощає соком
І луг дарує пахощі свої.
Дитина
Люблю тебе всім серцем і душею,
Бо ти єдина матінко моя,
Я з гордістю зову тебе своєю,
Люблю тебе, як матір немовля.
Дитина
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Дитина
Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
(Звучить повільна музика)
Вчитель: Любила свій рідний край і українська дитяча письменниця Марійка Підгірянка. У своїх творах вона мріяла про кращу долю свого народу. Оспівувала красу рідного краю, природу карпат. Про неї казали : «Вона розуміла мову сивого лісу». Сьогодні ми запрошуємо вас у світ героїв Марійки Підгірянки, у світ казки.
Пісня-відео «Свято казки починається»
Вистава "У чужому пір'ї"*
Марійка Підгірянка
Дійові особи: Синичка І, Синичка II, Цвіркун, Троянда, Лелія, Дзвіночок, Фіалка, Братчик. Вітер, Ніч.
Дія відбувається в лузі, над потічком на узліссі.
Перша дія
Левада над струмком. Квіти стоять півколом: праворуч - Лелія й Дзвіночок, ліворуч - Фіалка й Братчик. Перед ними посередині - Рожа. Ранок. Левада купається в сонячному сяйві.
Троянда : Квіточки-сестрички, що ж це за новина,
Що сумна вся наша прекрасна долина?
Сумують всі пташки, пісень не співають.
Не знаєте, сестри, яку журбу мають?
Лілея: Коли я умивалась на зорі росою,
Синички говорили поміж собою,
Що одна синичка від них відреклася,
Зняла своє пір'я, в чуже одяглася,
І своє гніздечко залишити хоче,
В чужину летіти, десь світ за очі.
Троянда: - О, я б ніколи того не зробила,
Рідну свою землю я б не залишила.
Всі : І я - ні!
І я - ні!
Я також - ні!
Дзвіночок 1 : Нема ніде краще, ніде веселіше,
Бо ніде не гріє сонечко миліше.
Ніде не шумить так білая берізка,
Дзвіночок 2 : Не журчить потічок, чистенький, як слізка!
Якби мене взяли в далеку чужину,
Зів'яв би я, з туги, і з туги б там загинув.
Всі: І я так!
І я так!
Лілея : Я цього не знаю, чому наймиліше всім у ріднім краю?
Дзвіночок : Не знаєш? Чи пісню вже ту ти забула,
Що вчора під вечір від цвіркуна почула?
Лілея : 0 так, памятаю я і зараз можу заспівати.
Лиш тільки б Цвіркун мелодію зміг нагадати .
І я так!
І я так !
Троянда : А де Цвіркун подівся?
Вже сонечко встало –
Він ще не з'явився.
Лілея : Я цвіркуна люблю.
Він скрипак найперший,
Співаночки знає
І складає вірші.
Дзвіночок 1: Певне, заховавсь між буйні трави.
І там, над потічком, скрипку свою править.
Дзвіночок 2 : Але я задзвоню дрібними дзвінками –
То зараз і з'явиться цвіркун поміж нами.
(Потрясає дзвіночками, що у нього на костюмі.)
Чи бачите? Он вже по долині скаче.
(Входить Цвіркун з іграшковою скрипкою у руках.)
Квіти (усі): Добрий тобі ранок, Наш милий скрипаче!
Цвіркун (весело): Квіти мої любі, добрий і вам ранок!
Чи добре ви спали, чи пили сніданок?
Рожа: Дякуємо красно, спали всі в спокою,
на сніданок пили медочок з росою.
Й тобі залишили ще досить медочку,
тільки заспівай нам гарну співаночку.
Цвіркун: Гаразд, любі квіти, я готовий співати,
А за свою пісню не хочу зарплати.
Найкраща зарплата за всі мої труди,
Якщо моя пісня подобатись буде.
Троянда : Заграй же нам пісню вчорашню, друже,
Бо вона до серця припала нам дуже.
(Цвіркун строїть скрипку, а потім грає мелодію пісні
Квіти.: Чом, земле моя, Так люба ти мені
Чом, земле моя, Так радуюсь я Твоїй красі?
Чим, мене манить Пташні твоєї спів, Тужливий шум лісів?
Чим, так веселить Потічок з-під верхів, Що тут шумить?
Тим, серденько знай, Бо прекрасна ця земля
Народила й годує вона!
Тим серденько, знай, Бо прекрасна ця земля
Твій рідний край!
Лелія: Всі дякуєм, друже, ця пісня - чудова!
Аж в серце глибоко запали нам слова.
Рожа (просить): Заспівай цю пісню пташці в нашім гаю,
Що хоче летіти до чужого краю.
Цвіркун : Я вчора співав їй, вона висміяла,
Ще й скрипочку мою, недобра, стоптала.
Дзвіночок 1 : Коли так, то вже їй ніщо не поможе!
Цвіркун: Та лиш подивіться, квіточки, в долину.
(Всі дивляться у той бік, звідки надходять Синички.)
Чи бачите ту чудацьку пташину?
Строкатого пір'я начеплено багато.
Фіалка 2: Чи ви де бачили таку птаху - бідолаху?
Всі : Я - ні. Я також - ні.
Братик1: То пташка шалена,
Вбрала чуже пір'я – Думає, що вчена
Фіалка й Братчик: Шалена, шалена!
Дзвіночок 2: От про це і повідаю,
Лиш її, сестрички,
Жаль мені без краю.
Всі: І мені жаль! І нам жаль!
Фіалка 2: Одну її мала, як мати умерла, її згодувала.
А тепер невдячна таке їй вчинила,
Чесне ім'я роду геть поганьбила.
Троянда 2: Недобра! Невдячна! І серця немає.
Метелик 2: А ще і надулась Та гордо ступає...
Чи бачите, квіти?
Всі: Бачимо, бачимо
Метелик 1: А сестри за нею ступають сумненько...
Ой, видно, що дуже болить їм серденько.
Чи знала що, бідні , відчували лихо?
Всі : Не знали! Не знали!
(Входять Синички І і II.)
Синичка І : А дивись, які я маю гарні пера,
А ти собі проста пташка синьопера!
Синичка II: Та й ти такі вчора сині пера мала.
Чим ти свої крила так зафарбувала?
Синичка I: Не хочу я бути така, як ти, проста.
Придбала я, бачиш, крашених доста.
Свої пера я зірвала, хоч боліло,
Тепер межи панські птахи піду сміло,
Тепер приймуть мене в своє товариство.
Подивись лиш, яка я гарна і барвиста!
Синичка IIІ: Ти не мудра, сестро моя, тож пізнати,
Що не свої, лиш чужії, маєш шати.
Чуже пір'я вітер здує, і застигнеш.
Жаль тебе, нещасна сестро, бо загинеш.
Синичка І: А то заздрість в тебе так говорить,
Кожний скаже, що то гарно,
Хто за мною зорить!
Я ще хочу собі голос відмінити...
Буде мені між панами добре жити.
Синичка I: Ой будеш ти, моя сестро, дуже бідна,
Бо ні чужим, ані своїм не потрібна.
Свої тебе не пізнають, відречуться,
А чужії над тобою насміються.
Схаменися, сестро люба, поки час ще,
Між своїми все найліпше і найкраще.
Синичка І: Бо кращого товариства не знаєш,
Лиш з простими синицями проживаєш.
А я бачила щось ліпше, як синиці,
- Я бачила пишні, панські, горді птиці.
Коли б мудра, то пішла би враз зі мною;
Я відміню тобі голос і пристрою.
Синичка 2: Ой, ніколи я на теє не згоджуся,
Гнізда свого, свого співу не зречуся.
Синичка І: Як не хочеш, сама піду, - світ відкритий,
А ти будеш в тісній хаті повік жити. (Відходить.)
Синичка 3: (їй услід).
Хай моя бідна хата, але власна.
А ти йдеш чужим служити, Ти - нещасна!
(Схиляє голову і плаче.)
Цвіркун: (підходить до Синички I I й мовить приязно, потішаючи).
Синички любі, милі сестрички,
Обітріть очі, звеселіть личко.
Синичка 4: Як же ми можемо веселі бути?
Сестру нещасну годі забути.
Синичка 2: Де ж тая криниченька, що чиста вода?
Пішла моя сестриченька - шкода, ой шкода!
Синичка 3: Ой, жаль серцю буде, там, де чужі люди, Гірко їй буде!
Синичка 4: Біля тої криниченьки квітки пов'яли
До моєї сестриченьки сліди пропали.
Синичка 3 Ой, жаль серцю буде, там, де чужі люди, Гірко їй буде!
Фіалка (протирає очі). Мені жаль синички.
Братчик: Та й мені жаль дуже!
Синичка 4(до Сверщика): Дай мені пораду,Цвіркуне, мій друже!
Цвіркун: Гей, покличем Вітра з зеленого лугу,
Хай твою розвіє великую тугу. (Звертається ліворуч і кличе.)
Метелик 1: Вітре, Вітре, Вітрику,
милий, жвавий хлопчику,
метелик 2: Гей, де ти гуляєш, гей, де забарився?
Слухай, слухай... кличемо, щоб ти тут з'явився!
Вітер (вбігає з розпростертими крилами свого одягу. Жваво обкручується на підборі, потім легко кружляє поміж квітами, приспівуючи).
- Чи сюди, чи туди, то мені свобідно,
Чи сюди, чи туди, чи горбки, чи сади,
Погуляти вільно. Фу-фу-фу-фу!
(Обкручується на каблуці, розпростерши крила.)
Чи сюди, чи туди крилоньки розложу,
(Розкладає крила то в один, то в другий бік.)
Чи стебла, колоски, чи листки, чи квітки
- Похитати можу.
Лілея: Вітрику, братику, веселий хлопчику,
Будь же тихенько хоч на хвилинку.
Троянда: Будь же тихенько, не бур головку,
Не помни ниточки з самого шовку.
Вітер: Я тобі, трояндонько, нічого не ваджу,
Я твої шатоньки не мну, лиш гладжу.
Братик 1: Вітрику, Вітрику!
Вітер: А що, мій Братчику?
Братик 2: Кажи нам казочку!
Фіалка1: Кажи нам казочку!
Вітер: А що даш, Фіалочко?
Фіалка 2: Пахуче листячко,Із рос чистеньких срібне намистечко.
Вітер: Другий раз скажу, бо помічаю
Не всі веселі в нашому гаю.
Пташки Синички чомусь сумують,
Як веселюся, навіть не чують.
А як то може там бути сумно,
Де я гуляю весело, шумно?
Синичка2: Ти ж знаєш, любий Вітре, який жаль тяженький,
Як гніздо покине рідна сестра, брат миленький.
Синичка3: Ой, Вітрику, летунчику, світами літаєш,
Може, мою сестру бідну в чужині пізнаєш.
Синичка4: А як вдасться ту сестричку в чужині зустріти,
Почни нашу співаночку тихенько шуміти.
Синичка2: Як моя сестричка вчує співанку з родини,
То затужить, засумує і верне з чужини.
Вітер: Тим я тобі не поможу - заспівати я не можу,
Бо співати я не вчився, лиш світами волочився
Та що діять — добре знаю: рідний запах позбираю
Із квіточок, та із зілля, та з смерекового гілля.
А як його позбираю, рознесу в чужому краю.
Як сестра ваша запах вчує, то затужить, засумує
І повернеться з чужини до гніздечка, до родини.
Синичка3: Дякую тобі, єдиний, милий Вітре з Верховини.
Вітрику наш, милий друже, за те любимо тебе дуже.
Вітер: То не штука так сказати, треба ділом доказати.
Запах дай, трояндо чудова, то повірю в твої слова.
Троянда: На тобі один листочок, лиш будь тихо хоч часочок.
Троянда 2: Запаху і в мене повно, бери собі, скільки завгодно.
Фіалка: Я маленька і смирненька, та на запах багатенька.
Братик: Мої шати з оксамиту, любий запах мого цвіту.
Дзвіночок: Дзвінки мої дрібно дзвонять, Ніжний запах з себе ронять.
(Вітер ходить від квітки до квітки й збирає запахи.)
Вітер: Дякую вам, мої милі, що мене так збагатили.
З таким даром можу сміло Розпочати своє діло.
Тепер мушу я спішити, щоби діло завершити,
Друга дія
Краєвид чужини. Пишний сад, різні пальми, грядки з буйнолистими квітами. Сумерк після заходу сонця. Розкривається завіса. Звучить музика колискова
Ніч: (сидить під деревом, пряде).
Ой пряду, пряду довгу нитку сну...
І ниткою тоненькою обмотаю всю земленьку,
Цілий світ присплю.
(Тихо, плавно підходить до кущів, квітів, дерев,обмотує їх пряжею, співаючи.)
Спи, земленько, спи, обмотана в сни...
У сні серце засмучене найде щастя утрачене.
Спи, земленько, спи...
(Помахуючи крилами, входить Вітер.)
Вітер: У сонні ниточки обмотаний садочок
Боюсь ворухнути хоч один листочок.
Ніч: Цить, Вітре, цить, бо все довкола спить:
В колисках діти, на луках квіти. Цить!
Хай лиш погляну в твоє личенько.
З твого личенька чароньки схоплю,
Запахом шати твої покроплю,
То вже не рушуся, не помандрую,
При твоїх ніженьках переночую.
Дивися в личко і кропи шати
Тільки скажи ти, з якого краю
Приносиш запах для Нічки в маю?
А колисався на Верховині,
Полоскав крила в бистрому Бугу
І приніс запах з рідного лугу.
(З коробки з кори і листя папороті виймає баночку, наповнену парфумами, й кропить шати та заслону Ночі.)
Вітер: Хто з мого краю тут близько ночує,
Той, певне, запах скоро почує.
Ніч: Одну тут зблизька пташку я знаю.
Певне, що зайшла з чужого краю:
Чогось сумує, чогось шукає,
Що їй бракує - й сама не знає.
Вітер: Бракує родини, лісу, громади.
І тисне душу чорний гріх зради!
Бо прилетіла з нашого краю.
Я її всюди тепер шукаю,
Ніч: То добре, Вітре, і я - з тобою:
Докінчу разом роботу твою.
Той запах, що ним шати скроплені мої,
Проникне в серце пташки блудної.
Тільки цей запах вона відчує,
За всім, що рідне, враз засумує.
(Вітер лягає на траві, вкривається крилами. Ніч снує по кущах і квітах нитки. Через якусь хвилину надходить Синичка І, одягнена, як у першій дії; вигляд сумний, говорить втомленим глухим голосом.)
Синичка І: Ходжу, блукаю, світами броджу
- Щастя шукаю, найти не можу. Далекий відгомін: Не можу... Не можу...
Живу в палатах, в теремах сиджу,
Ходжу у шатах, щастя не виджу.
Далекий відгомін: Не виджу... Не виджу...
Вдень я сміюся, весела ходжу,
А в ніч журюся, заснути не можу,
Далекий відгомін: Не можу... Не можу...
Лиш зійдуть зірки, лиш місяць блисне,
Птах злетить в гніздо, щось серце тисне.
Далекий відгомін: Щось тисне... тисне...Синичка І (підходить до Ночі, що в тому часі все обмотувала кущі й квіти пряжею сну).
Ніченько ясна, тиха, прекрасна,
З прядива сну дай мені ниточку,
Хай на часинку - і я засну.
Ніч: Нема для тебе ниточки в мене
Ані кусочка - зосталася в краю,
В рідному гаю біля поточка.
Відвернулась від родини, пішла в чужину
Без жалю-болю! І край свій рідний,
І спів свобідний продала, й волю!
Як світ широкий - пропав твій спокій І сон солодкий.
Будеш блукати без роду й хати, Хто знає, доки!
Синичка І: Ніченько ясна, ніченько-нене,
Для всіх ти добра, лиха для мене!
Ніч: Всім я однака, для всіх приємна, Лиш твоя совість гріхами темна.
Синичка І: Що ж я таке лихе вчинила,
Чи що украла, чи кого вбила?
Метелик1: Вбила ти честь свою власну,
Сплямила честь свого роду,
Пішла в путь блудну, нещасну,
Та запродала свободу!
Сестрі вкрала радість ясну,
Полишила в серці рани.
Метелик 2: Славу добру, землю красну Проміняла!
Душі твоєї гордість, пиха
Спричинили горя багато...
Не дасть тобі нічка тиха
Із сну пасма золотого Ані ниточки.
Синичка І: (припадає до ніг Ночі, втуляє голову в заслону).
Ой, твоя правда, ніченько ясна,
Зле я вчинила, бідна, нещасна. (Вдихає запах заслони.)
Як твої шати пахнуть квітками...
Як зілля пахне...Де я цей запах чула?
Ох, знаю я вже, знаю...Як ще мала була
В теплім гніздечку в гаю,Там... в ріднім краю...
Там я журби не знала:Як ніч цвіла зірками,
Тоді солодко спалаПід крилами у мами.
Ох, знаю я, вже знаю,Що треба серцю моєму:
Нічого не бажаю І хочу лиш додому.
Відгомі: Додому... додому.
Ніч: Встань, Вітре, встань. Сюди поглянь!
Тут пташка є оця, що була блудниця,
Тепер - покутниця. І це заслуга лиш твоя.
Вітер: (встає, потрясає крилами, наближається до Ночі).
Ой не лиш моя, Ніченько тиха,
В тім і заслуга твоя велика,
Що ти лиш чесних до сну колишеш,
Нечесним засуд безсонням пишеш. (Поглядає на сплячу пташку.)
Метелик 1: Так, це вона - Синичка з гаю.
Тепер велику надію маєм,
Що недаремна путь твоя була.
Яка вона тиха, - чи вже заснула?
Ніч: Ні, не заснула.Вона думками тепер витає
Не межи нами,
Вона далеко, разом з сестрою
В ріднім гніздечку понад водою,
Тепер їй нитку дам золотую
І сном солодким враз обдарую.
(Обмотує голову Синички пряжею з веретена й тихо співає.)
Спи тихо, спи, Забудь печаль,
Твої гріхи змив щирий жаль...
Вітер: Спасибі, тиха Ніченько, прекрасна Ноче!
Я ж полечу світами по піднебесній путі
. На ранок враз з квітками знов вдома хочу бути.
Ніч: А я буду сни сіяти на суші й на моря,
Та й буду їх леліяти,поки зійде зоря.(До Вітра.) Збирайся в путь щасливую ти,
Вітре верховинний, Неси ж бо звістку милую
В твій любий край родинний.
(Вітер вклоняється Ночі й виходить, помахуючи крилами.)
ЗАВІСА
Третя дія
Краєвид такий самий, як і в першій дії. Ранок. Сходить сонце. Квіти сплять.
Дзвіночок 1: (будиться).Минула вже нічка, сонце ясно світить. На добрий день, сонце,
Дзвіночок2: На добрий день, квіти, Вставайте, вставайте!
(Потрясає руками, дзвінки дзеленькають.)
Лелія: (будиться, протирає руками очі).Ах,яка ясна. днинка! Майська ніч минула, як одна годинка.
Рожа: (будиться) .Мої пишні шати роса чиста вмила,
Сонечко обсушить - і буду всім мила.
Фіалка: (будиться).В шовковій травиці солодко я спала.
Сонечко збудило - хвала сонцю, хвала!
Братчик: (будиться).Який свіжий подув, який ранок ясний,
Які чисті води, який світ прекрасний!
Дзвіночок: Який світ прекрасний, як радісно жити,
Любитися щиро, з усіма дружити!
(Цвіркун, що сидів за кущем, прискакує.)
Дзвіночок: Цвіркуне, і ти вже збудився?
Цвіркун: Збудився і вмився, у житі сушився.
Лілея: А тепер сніданок будеш з нами пити.
Цвіркун: Його зготувати - чи знаєте, квіти?
Дзвоник1: Медочок я маю,
З чистою росою його розмішаю,
В чашечки наллю я і всіх погощу.
Цвіркуна -музику найперше прошу.
(Наливає напій з маленької кришталевої чаші у чарочки, зроблені з зелених листочків, і подає Сверщикові, Рожі, Дзвіночкові.)
Фіалка: А мене забули?
Братчик: А мене забули?
Дзвіночок (жартома): Та ви зготували самі, ми так чули.
Лелія: Стривайте, маленькі, і вам ще остане,
Медочку є досить, для всіх стане
(Наливає в чарочки й подає Фіалці й Братчикові.)
Фіалка: Дякую.
Братчик: Дякую.
Цвіркун: Спасибі, господине!
При добрій господині кухня не застигне.
Напився я смачно вашого медочку,
А тепер заграю гарну співаночку.
Квіти (всі): Заграй, заспівай нам!
Цвіркун: Будем починати. (Настроює скрипку й співає.)
(Під час співання Братчик і Фіалка плещуть у долоні.)
Цвіркун : Танцюйте, маленькі!
Лелія: То Вітрик крилатий
Прийти б сюди мусив і нас похитати,
Інакше не вміють квіточки гуляти.
Цвіркун: І де ж то ваш вітрик по світу мандрує?
Рожа: Поклич його,цвіркуне, може, він почує?
Цвіркун (кличе):Вітре, Вітре, Вітрику!
Милий, жвавий хлопчику,
Ти куди мандруєш, ти куди гуляєш,
Чи вже про нас забуваєш?
Вітер (вбігає):Не забуду про вас, милі, ніде не забуду,
Із-за гори десятої я до вас прибуду.
Вітер (до Лелії0: І ти?
Лелія: Я також.
Вітер: Та що я чую? А все сваришся, Що я пустую.
Лелі:. Деколи мушу я нагадати, Що міру треба в усьому знати.
Вітер (вдав засмученого):То що ж тепер я, нещасний, вдію?
І погуляти собі не смію...
Троянда : Не будь, Лелійко, така тривожна,
І погуляти вітрику можна . Охоту і я маю.
І я.І я теж вмію.
Вітер: Скажи, Лелійко, мені, чи смію?
Лілея: Чом ні? Лиш чемно.
Вітер: Лиш так я знаю. Дивіться, квіточки, Вже починаю.
Гей ви, квіти пахучі, пахучі,
Стрясіть роси блискучі, блискучі,
Станьте в коло гуляти, гуляти,
Цвіркун буде нам грати, нам грати,
(Під час співу Вітер ставить "квіти" у коло, акомпанує на скрипці.)
Синичка І :Сестричко, люба, мила, прости, я завинила!
Синичка I:.Давно вже я простила:
Щовечора стелила гніздо м'якенько,
Синичка 3: Щоранку виглядала і ось тебе діждала,Моє серденько.
Синичка І: (тулиться до сестри).О, добра ти безмірно!
Синичка 4: (обіймає Синицю І).Бо люблю тебе вірно.
Синичка І: (плаче).А я що учинила? Вірне серце зранила.
Синичка II: (лагідно).Тихо вже, тихо... Давнєє люте лихо
Треба забути. Спочинеш у гніздечку
, У милім холодочку По довгій путі.
Синичка І: Але найперше мушу
Сумління своє й душу
Від гріха змити (Простягає руки благально до квітів.)
Сльозами землю зрошу,
вас прощення прошу,
Ріднії квіти!
Квіти (всі разом):Прощаємо провину,
Приймаємо в гостину
В нашу долину.
Синичка І: (до Цвіркуна): Тепер перед тобою
Виповім вину мою
Велику дуже.
Над тобою сміялась,
твою скрипку стоптала...
Чи простиш, друже?
Цвіркун : Радо тобі прощаю,
В ріднім краю вітаю,
І твердо вірю, що не будеш блудити
І по чужих ходити в чужому пір'ю!
Синичка: Ніколи вже, ніколи!
Отеє, по вольній волі
Вам присягаю;
В чужі не піду поля,
Бо радість, щастя, доля - Лиш в ріднім краю.
Квіти (всі): Лиш в ріднім краю!
Цвіркун: Тепер, коли минула
Недобрая година,
Коли до нас вернула
Заблукана дитина,
Всі разом затанцюймо
Весело погуляймо !(Настроює скрипку.)
Фіалка: Всі разом затанцюймо,
Братчик: Весело погуляймо
В проміннях ясних ранку.
Вітер: Заграй нам, цвіркуне , пісню,
А ми всі — за тобою;
Братик: Хай голос одізветься
За лісом, за горою.
Хай в цілім світі знають:
Землі цієї діти
Для неї виростають,
Для неї хочуть жити.
Пісня «Україно моя, Україно!»
Всі: Радіємо всі нині в нашій гарній долині
Вітрик дує, гуляє, квіти в танець скликає.
Цвіркун грає та гуде, ціле літо так буде.
Сонце з неба сяє,теплом всіх наділяє.
А та рідна земленька горне всіх до серденька.
Ми припадем до неї, до рідної, святої,
Любов'ю змережем, для себе збережем.
Дитина:
Молюсь за тебе Україно
Молюсь за тебе кожен час
Молюсь за тебе кожен час
Бо ти у нас одна-єдина
Писав в своїх віршах Тарас
Молюсь, - казав він, щоб у тебе
Не було між людьми війни
Не було між людьми війни
Щоб завжди було чисте небо
На нашій стомленій землі
На нашій стомленій землі
Вчитель: Щоб завше у садку смерека Весняним квітом під вікном цвіла
І прилітали з вирію лелеки Щоб гомін хвиль послухати Дніпра!Сьогодні ми маємо незалежну українську державу, буття якої благословив Бог. І ми повинні, кожен на своєму місці, працювати і робити все для зміцнення нашої української держави.
І прилітали з вирію лелеки Щоб гомін хвиль послухати Дніпра!Сьогодні ми маємо незалежну українську державу, буття якої благословив Бог. І ми повинні, кожен на своєму місці, працювати і робити все для зміцнення нашої української держави.
- Пишаймося, що ми Українці! Пишаймося, що маємо таких талановитих дітей!